Павло Мандзюк та Дмитро Лилик з Винятинців Заліщицької громади записують на відео та публікують у мережі старовинні українські народні пісні.

Хлопці кажуть, таким чином хочуть популяризувати народні тексти, які зараз мало хто пам’ятає. 

Павло та Дмитро розповідають, співати почали вже після початку повномасштабного вторгнення. У березні 2022 року вони записали та поширили в соцмережах авторську пісню “Війна в Україні – велика біда”, яка знайшла відклик серед людей. Вже згодом у рідному селі хлопці почули старі народні мелодії.

– Старовинні народні пісні ми почули від нашого церковного хору, коли ходили разом з ними на репетиції. Вони нам дуже сподобалися, раніше ми їх не чули, – розповідає Павло Мандзюк. – Ці пісні співали ще орієнтовно у 1930-х роках і зараз їх пам’ятає здебільшого старше покоління, які почули слова і мелодію ще від своїх бабусь. Ідея записувати пісні з’явилася пізніше. – Загалом це не було цілеспрямовано, ми просто якось сиділи, співали народні пісні. Почали з тих, яким приблизно 70-80 років, а потім згадали й ті, що почули від хору. Павло записав це на відео і згодом опублікував в мережі, – пригадує Дмитро Лилик.

Пісня “Стою я в лісі самотою”, опублікована хлопцями у соцмережі, зібрала майже 200 тисяч переглядів та сотні тисяч вподобайок і позитивних відгуків. Павло та Дмитро розповідають, перед записом пісні готуються в середньому два дні.

– Звісно, ми репетируємо. Потрібно спочатку відчути пісню, зрозуміти її, щоб не було ніяких заминок під час запису. В нас немає музичної освіти і розуміємо, що можливо співаємо не ідеально, але ми стараємося, щоб людям сподобалося. Хочемо, щоб вони не просто раз прослухали, а потім повернулися до запису ще раз, – розповідає Дмитро. – Наприклад, Павло знайшов пісню, ми співаємо її сьогодні ввечері і завтра вдень. Тобто готуємося орієнтовно два дні.

Але все залежить від складності композиції. Час запису та кількість спроб теж залежить від пісні.

– Якщо важка мелодія, то щоб записати потрібно кілька спроб, а буває навпаки – знімаємо з першого разу. Пісню “Мені 17 літ минало”, яку ми записували разом з ученицею місцевої школи Ілоною Мельник, зняти вдалося одразу, – розповідає Павло Мандзюк.

Хлопці поширили у мережі вже півдесятка пісень. Кажуть, зупинятися не планують.

– Старше покоління пам’ятає багато пісень, яких вже не знаємо ми. Цей обсяг знань неможливо зафіксувати за один раз, тому ми продовжимо записувати такі пісні і ділитися ними у соцмережах, – говорить Дмитро. – Вважаємо, що це потрібно популяризувати, бо все ж ці пісні – частина нашої культури, своєрідний ідентифікатор нації.

– Зараз той час, коли потрібно відроджувати старовинні часточки нашої культури. Забувши своє минуле, ми не збудуємо кращого майбутнього, – додає Павло.

>