Катерина Шаблій
Викладач комп’ютерних наук Чортківського вищого професійного училища Віктор Дудяк створює з паперу макети відомих споруд, лицарські обладунки, іграшки та навіть одяг.
«З папером – ще з дитсадку» – так Віктор каже про своє захоплення. У дитинстві чоловік створював з картону та паперу прості моделі – солдатики, кораблі, машини, а зараз його макети важко відрізнити від реальних, хіба за розміром.
Про своє хобі Віктор Дудяк розповів «Сороці».
– Вперше я зрозумів, що з паперу можна зробити що завгодно, ще в дошкільному віці. Тато приніс з роботи папку з папером А4 формату і склеював якусь річ. Мені було цікаво за цим спостерігати. Відтоді папір запав мені до душі. Пам’ятаю, як в дитинстві клеїв паперові будиночки для своєї сестри. Меблі для нього ми змальовували із німецького каталогу. Колись такі були великі із цінами та різною продукцією. Спочатку ми малювали кімнати в зошитах, сестра ходила паперовою лялькою з кімнати у кімнату, перегортаючи сторінки. А потім я собі подумав, що можна зробити об’ємний будинок, – каже Віктор Дудяк. – Спершу клеїв щось просте, а вже з часом мої моделі були досить оригінальними – і двері в машині відкривалися, і сидіння всередині були.
У своїй роботі Віктор Дудяк використовує папір, клей, ножиці, пінцети, скальпелі, лінійки, спеціальну дошку, комп’ютерні програми.
Матеріалів для створення паперових об’єктів завжди було вдосталь, каже чоловік. Папір, який, здавалося б, призначався лише у смітник, чоловік перетворював на незвичні речі.
– Моя мама колись працювала на Станції юних техніків. З роботи приносила багато паперу, то ж різати було що. Спочатку я дивився покрокові інструкції про те, як робити такі макети, а вже після другого-третього вони з’являлися в голові автоматично. І щоразу – щось нове, – пояснює Віктор Дудяк. – Папір як матеріал – універсальний. Його можна різати та згинати так, як хочеш.
Усе починається з задуму, зазначає чоловік.
– Спершу з’являється ідея. Потім вона вимальовується на папері. Якщо щось дуже складне – креслю макет або створюю тривимірну модель у комп’ютерних програмах. У кожному кресленні треба розрахувати масштаб, товщину картону, аби вдалося відтворити об’єкт, – пояснює Віктор Дудяк.
Серед виробів Віктора Дудяка є й такі, над якими чоловік працював по пів року.
– Найскладніше, мабуть, було робити замок для настільних ігор, бо дуже багато дрібних деталей та клопіткої роботи. Маленькі іграшки я створюю за 2-3 години. Були й такі об’єкти, над якими працював майже пів року. Одна із останніх робіт – лицарські обладунки. Я їх повністю «витягнув» з комп’ютерної гри, оптимізував у певному масштабі й склеїв, – розповідає Віктор.
Із паперу та картону чоловік створює навіть іграшки своїм дітям. Каже, паперові забавки їм дуже до вподоби. А для Віктора його хобі – перш за все, спокій, а ще – відпочинок для душі.
Головне фото: Леся Пиняк, "Чортків city"
Уже 35 років минає з дня аварії на Чорнобильській АЕС – найбільшої техногенної катастрофи в історії людства, яка кардинально змінила долі тисяч людей та зробила кількасот квадратних кілометрів української землі непридатною для життя.
Військові, пожежники, лікарі, водії й представники інших професій відправилися в епіцентр пекельного вогню, аби врятувати життя мільйонів. Серед них – тернополянин Олександр Деркач. Чоловіку був 21 рік, коли він без вагань подався у Чорнобильську зону й ступив в боротьбу з невидимим лихом. Олександр Станіславович очолив військовий пожежний підрозділ.
Напередодні Дня Чорнобильської трагедії і Міжнародного дня пам’яті жертв радіаційних аварій та катастроф Олександр Деркач поділився з «Сорокою» власною історією ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
– Офіційно повідомили про аварію на Чорнобильській АЕС через 7-9 днів. До того люди чули про вибух хіба що з іноземних каналів – «Голос Америки», «Німецька хвиля». Українці в той час слухали їх підпільно, бо такі ЗМІ глушили різними засобами радіоперехоплення. Радянська влада заявила, що в країні сталася страшна катастрофа лише через місяць, – розповідає Олександр Деркач. – У школі ми вивчали, що таке радіація, як вона впливає на організм та яка доза є смертельною для людини. У підручниках з фізики писало, що смертельною для організму є доза до 50 рентген в годину. Я добре запам’ятав цю цифру. Під час ліквідації наслідків аварії ми вимірювали радіацію дозиметром ДП-5. За його даними, цифра була у рази вища, аніж 50 рентген.
«Не було ЗМІ, які б могли розповісти про катастрофу»
Чоловік розповідає, що більшість людей розуміли складність ситуації, однак на той час не було засобів масової інформації, які б могли чесно розповісти про катастрофу. Більшість архівних документів почали розсекречувати вже у часи незалежності.
– 12 квітня я прийшов зі строкової служби в армії, а 26 квітня сталася аварія. Одразу після травневих свят я пішов у військовий комісаріат і попросився, щоб мене призвали на ліквідацію наслідків аварії. Мені було відмовлено у призові. Але пройшов деякий час і мені зателефонували: «Якщо маєш бажання, то в тебе є така можливість призватися на позастрокову службу і поїхати в Чорнобиль». Звісно, я погодився. Це був поклик душі. Тернопільщина під час катастрофи не стояла осторонь. У перші дні аварії було прийнято майже 400 сімей, яких евакуювали із чорнобильської зони, їм надали житло. Вважаю, що евакуйованих людей наш край прийняв дбайливо та гостинно, – каже Олександр Деркач.
«Коли відправився в Чорнобиль, було 21…»
Попри юний вік, Олександр Станіславович не боявся їхати у Чорнобиль. Єдине хвилювання було пов’язано з тим, чи зможе такий молодий хлопець керувати цілим підрозділом.
– Я добре знав, куди відправляюся і передбачав, наскільки важко буде, але страху не було. Були деякі хвилювання щодо того, чи зможу я керувати цілою ротою – людьми, які майже удвічі старші за мене. Як молодому командиру мені було страшно тільки через це. Але, як виявилося, я дарма хвилювався, бо вдалося знайти спільну мову з усім підрозділом, – пригадує Олександр Деркач. – Рідним я сказав, що їду у відрядження в Коростень, хоч на підсвідомому рівні ми всі розуміли, що це насправді за відрядження.
Олександр Станіславович наголошує, що аварія на Чорнобильській АЕС поділила його життя на «до» і «після».
– Робота в тих екстремальних умовах – урок і досвід на все життя. Я навчився знаходити вихід із складних ситуацій, гасити пожежі. Чорнобиль – великий урок не лише для мене, а й, думаю, для цілого світу. Катастрофа стала для усього людства екватором життя, поділила його на «до» і «після», перевернула свідомість, – наголошує чоловік.
Олександр Деркач порівнює вибух на ЧАЕС з пандемією коронавірусу. Каже, і в той час, і зараз ворог – невидимий, однак від того не менш підступний.
– У 1986 році ми масово одягнули респіратори та ватно-марлеві пов’язки, аби запобігти впливу радіації. Схожу ситуацію маємо й зараз – уже понад рік ходимо у захисних масках. На початках аварії у зв’язку з поганою організованістю профілактичної роботи не вистачало засобів захисту, однак через деякий час їх було більше, аніж достатньо, – зазначає Олександр Деркач.
Жили в наметовому містечку на полі, харчів було вдосталь
Військово-пожежна рота, якою керував Олександр Станіславович, мала у своєму підпорядкуванні десять одиниць пожежної техніки. Військові машини АРС займалися дезактивацією доріг, будинків, дерев від радіації.
Олександр Деркач розповідає, частина ліквідаторів проживала у гуртожитку медичного училища, в школах та дитсадках, а військово-пожежний підрозділ – у польових умовах.
– Було облаштовано наметове містечко. Великі намети – для особового складу, а для офіцерського – дерев’яні модульні будинки. Усі військові частини, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, дислокувалися в селах Оране та Радча, – каже Олександр Деркач. – Щодо харчування, то воно було на дуже високому рівні, за покращеними військовими нормами. Їсти ягоди з дерев та пити воду з криниць було заборонено, оскільки все було заражене радіоактивною пилюкою.
Обов’язковим засобом захисту для всіх, хто заїжджав у зону, були респіратор або марлева пов’язка, яку ще називали «лепесток». Для ліквідаторів, які працювали в особливо небезпечних місцях, засоби захисту були іншими – костюми ОЗК, спеціальні фартухи та халати, зазначає Олександр Деркач.
Боліла голова, а слина була коричневою
У перші дні катастрофи величезні території обробляли йодом, пригадує чоловік.
– Деякі ліквідатори казали, що відчувають присмак заліза у роті. Це, мабуть, саме через йод. Аж слина була коричневою. Скаржилися на головний біль, але я тоді був молодим, то значного погіршення самопочуття не спостерігав. Багато людей були в стресі. Все-таки постійні розмови про шкідливість радіації далися взнаки й на психологічному рівні, – каже ліквідатор аварії на ЧАЕС.
У Чорнобиль – вперше за 35 років
У понеділок, 19 квітня, Олександр Деркач разом з іншими ветеранами-ліквідаторами з Тернопільщини відвідав Чорнобильську зону відчуження. Чоловік розповідає, природа відчула на собі вплив радіації – там досі росте шипшина аномальних розмірів, а довжина соснових голок сягає 15-ти сантиметрів.
– Ми відвідали місця та маршрути нашого військово-пожежного батальйону. Для мене це була перша поїздка за останні 35 років. Раніше я був противником того, що у зону відчуження з’їжджаються туристи, але зараз побачив, як все організовано, тому змінив свою думку. Туристичні поїздки в Чорнобиль перевертають свідомість. Одна справа почитати про катастрофу чи подивитися фільм, а зовсім інша – побувати у місті, яке враз завмерло, перейнятися духом боротьби за життя людства. Держава та туристичні компанії зараз проклали там безпечні та дуже пізнавальні маршрути, які допоможуть і юним, і старшим зрозуміти, що до ядерної енергетики потрібно відноситися з відповідальністю, аби в майбутньому уникнути таких страшних катастроф, – каже Олександр Деркач.
«Серіал “Чорнобиль” потрібен світові, хоч деякі факти перекручено»
Олександр Деркач також поділився враженнями від перегляду популярного серіалу «Чорнобиль» від НВО.
– Такий серіал дуже потрібний, він притягнув увагу всього світу до Чорнобильської катастрофи. Дав відповіді на певні питання, які назріли в суспільстві. Правда, серіал має характер американського бойовика, а деякі факти перекручено. Наприклад, щодо падіння вертольоту. Насправді це трапилося у жовтні, а не в травні. Причиною була не радіація, а те, що пілота засліпило сонце. Однак загалом «Чорнобиль» дуже корисний серіал, – резюмував Олександр Станіславович.
«Держава дбає про чорнобильців недостатньо»
Сьогодні Олександр Деркач очолює ГО «Тернопільська обласна організація інвалідів Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України».
– Нашу спілку засновано у 1992 році, коли було ухвалено закон про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. Спершу ми просто зустрічалися, аби поспілкуватися, а зараз мета організації – захист прав та інтересів ліквідаторів, – пояснює голова спілки. – За останні 35 років держава внесла понад 60 змін до законодавства щодо ліквідаторів аварії на ЧАЕС, однак всі вони зовсім не покращили, а тільки погіршили соціальний стан чорнобильців. Тому ми об’єдналися, аби відстоювати права ветеранів-ліквідаторів на всіх рівнях влади, а в нашій області таких осіб майже 39 тисяч. Для кожного призначено різні види пільг та компенсацій. Держава дбає про чорнобильців недостатньо, тому ми змушені боротися за свої права.
На головному фото: Олександр Деркач та його заступник Богдан Лисий
Інші світлини – пресслужби Тернопільської ОДА
У понеділок, 19 квітня, учні 5-11 класів тернопільських шкіл повертаються до навчання в класах, однак поступово.
Таке рішення сьогодні ухвалили під час засідання міського штабу для боротьби з коронавірусом.
Йдеться про те, що одного дня 50 % школярів навчатиметься очно, інші – дистанційно. Наступного дня – навпаки – ті, які навчалися дистанційно, йдуть до школи, а ті, які очно, залишаються вдома.
– Що стосується освіти, в нас ситуація стабільна. Якщо два тижні тому в нас хворіли 78 вчителів, то зараз лише 34. Щодо учнів, то хворіли 45, а зараз 26. Бачимо, що ситуація стабілізується. Тому пропонуємо з понеділка, 19 квітня, організувати освітній процес для учнів 5-11-х класів з використанням змішаних форм навчання. Просимо відновити навчання так, щоб діти 5-11 класів вчилися групами, через день. Щодо 1-4 класів, то пропонуємо, аби вони вчилися очно, як і раніше, – зазначила начальниця управління освіти і науки ТМР Ольга Похиляк.
Зменшення кількості хворих серед вчителів та учнів підтвердив й тернопільський лікар-епідеміолог Володимир Паничев.
– Маємо перспективу стабілізації захворюваності з подальшою динамікою до зниження до кінця квітня. Такі позитивні зрушення дають змогу говорити, що стосовно окремих груп населення ми можемо дещо пом’якшувати заходи, які були введені попередніми рішеннями штабу. У першу чергу, маю на увазі дітей. Бо захворюваність серед них в останні дні не є загрозливою, а такою, що відповідає сезону року. Те саме й щодо захворюваності освітян, також спостерігаємо низький рівень захворюваності, – наголосив Володимир Паничев.
Начальниця управління освіти і науки ТМР Ольга Похиляк також додала, якщо ситуація із захворюваністю не погіршуватиметься, дітям рекомендуватимуть повернутися до очного навчання повністю.
Фото: з відкритих джерел
Останні статистичні дані щодо захворюваності на коронавірус дають змогу говорити про стабілізацію ситуації та незначне покращення.
Про це заявив тернопільський лікар-епідеміолог Володимир Паничев під час засідання міського штабу для боротьби з коронавірусом.
– Нарешті з’явилася можливість говорити про певний позитив в ситуації з коронавірусом. Звісно, вона ще далека від ідеалу та від бажаного. Як і вся Україна, Тернопільська область та місто Тернопіль пройшли максимальний рівень захворюваності на COVID-19, який ми спостерігали упродовж певного періоду. І місто, і область уникнули загрози «червоної зони». Це можна підтвердити наступним. У нас зменшився тижневий відсоток перевищення епідпорогу захворюваності на грип, ГРВІ та коронавірус. Минулого разу ми говорили про перевищення у 2,1 разів. Сьогодні це перевищення складає 83 % при граничнодопустимому не більше 100 %. Тобто ми не перевищуємо рекомендований рівень. Коефіцієнт виявлення випадків має не перевищувати 20 %, у нас він складає 15,72 %. У нас в останні дні з’явилася позитивна динаміка зменшення завантаженості ліжок в області, – зазначив Володимир Паничев.
Епідеміолог наголосив на тому, що серед показників захворюваності в місті Тернопіль є ті, які засвідчують відносне благополуччя і значне покращення ситуації серед певних категорій.
– Якщо питома вага дітей у віці від 0 до 17 років в структурі захворюваності в області складає 6 %, то в місті вона – 1,8 %. Позитивним є зниження відсотка захворілих у віці 65 років і старше. В області цей показник – 16,6 %, в місті – 15,6 %. Люди цього віку складають левову частку серед людей, які, на жаль, помирають, – розповів Паничев.
Фото: з відкритих джерел
Пара студентів-агрономів з Чортківщини Марта Герчак та Іван Басів втілюють у реальність свою заповітну мрію – висаджують масштабне лавандове поле.
Якщо раніше цю ароматну рослину можна було побачити лише за кордоном чи на світлинах із фотосесій, то зараз лаванда стає все популярнішою в Україні.
Про початок реалізації свого стартапу Марта та Іван розповіли «Сороці».
Пара каже, обрати професію агронома їх спонукала любов до землі та рослин.
– Я навчаюся в Екологічному коледжі Львівського національного аграрного університету, а Іван – в Івано-Франківському аграрному університеті. Ми обоє свідомо обрали професія агронома. Все через любов до рослин та бажання доглядати за ними. Звісно, ця робота нелегка, але бажання працювати на рідній землі – сильніше, – розповідає Марта Герчак.
Попри те, що Марта та Іван – пара, спільна робота їх ще більше об’єднує, а місця конфліктам зовсім немає, зізнається хлопець.
– Нам з Мартою добре разом завжди – чи на дозвіллі, чи в роботі. Обов’язки завжди поділяємо порівну. Я виконую важчу роботу – чоловічу, а Марта – легшу. Ми не перекладаємо завдання один на одного, а розуміємо, що заради реалізації мрії маємо посилено працювати обоє. Головне – радитися з своєю половинкою, ділитися мріями та думками. Якщо ви будете думати як одна голова – все вийде, – ділиться Іван Басів.
Марта та Іван кажуть, надихалися історією інстаграм-блогерки з Києва, яка має власний екологічний парк, вирощує лаванду, ожину та полуницю.
– Якось ми гуляли парком у Чорткові й вирішили: а чому б вже завтра не почати роботу над створенням лавандового поля?! Уже наступного дня ми мали тисячу живців лаванди й розпочали підготовку до висадки. У інстаграмі багато цікавої інформації почерпнули від блогерки, яка займається подібним, – зазначає Марта Герчак.
Наразі реалізації мрії перебуває на початковому етапі, кажуть хлопець та дівчина. За тиждень пара висадила живці рослини та збудувала теплицю.
– Ми вже облаштували теплицю. Спершу збудували каркас, потім обшили його плівкою та встановили всередині стелажі для розміщення лаванди. Поки ми з батьком та братом Марти будували теплицю, вона висаджувала живці в землю. Коли приміщення ще не було готове, ми тримали лаванду у теплому місці, а вже потім перенесли у теплицю, – розповідає Іван.
Наступним етапом буде висадка лаванди у ґрунт восени цього року, каже Марта.
– Загалом ми плануємо засадити лавандою 20 сотих. З нашою земельною ділянкою межує інша, яку у майбутньому плануємо викупити та зробити плантацію масштабнішою. У якому саме населеному пункті ми реалізовуємо свою мрію – поки секрет. Скажу лише, що в Чортківському районі, – ділиться дівчина.
Марта та Іван зізнаються, метою створення лавандового поля, звісно, є заробіток на землі.
– Вирощування лаванди у таких масштабах не надто поширене в нашому краї. Цю рослину використовують у косметичних цілях – ефірних маслах, милі, побутовій хімії. А ще лавандове поле у розпал цвітіння може стати оригінальною фотозоною, – пояснює Марта.
Лаванду вирощувати зовсім не важко, однак для цього потрібно розуміти, як доглядати за рослиною, розповідає Іван.
– Як і кожна рослина, лаванда потребує догляду. У природі вона росте поблизу річок. Ґрунт має бути пісочним та кам’янистим, – каже Іван Басів. – Лаванду потрібно поливати раз у три дні. Важливо, щоб під час висадки у відкритий ґрунт погода була похмурою, а не сонячною. А ще лаванда не любить надмірну вологу землі, але наш ґрунт цілком комфортний для цієї рослини.
Марта та Іван передбачають, що розростеться плантація за 2-3 роки.
Пара каже, вони – лише новачки, однак вважають, що головне – не боятися, бо страх – це поразка.
– Все починається з ідеї та роздумів. Потрібно все продумати і не спішити. Важливо розробити план, якого треба дотримуватися та покроково виконувати. Необхідно спілкуватися з людьми, які мають досвід в цій сфері і знають трохи більше. Запитай себе: для чого мені це і яку користь принесе? Забудь про страх, бо це – поразка, – наголошує Іван.
Невдовзі розпочне свою діяльність фан-клуб української біатлоністки, олімпійської чемпіонки Олени Підгрушної під назвою «Підгрушна team».
Про це спортсменка розповіла під час пресконференції щодо підсумків сезону.
Менеджерка біатлоністки Лілія Проць зазначила, що за останні десять років інтерес до Олени Підгрушної збільшився, а вболівальники дедалі частіше просять про особисті зустрічі з спортсменкою.
Осередки фан-клубу планують створити у багатьох містах України. Наразі розробляють мерч Підгрушної. Можливо, запрацює навіть іменний інтернет-магазин біатлоністки.
– Біатлон не є масовим видом спорту, тому, звісно, його необхідно популяризувати. Він не такий популярний, мабуть, через зброю. Ми прив’язані до неї. Зброя мусить зберігатися у сховищі, мають бути необхідні дозволи, патрони тощо. Мало людей займаються цим видом спорту, але я популяризую не лише біатлон, а спорт загалом. На жодній зустрічі я не сказала дітям займатися біатлоном. Я завжди говорю: «Живіть активним життям, рухайтеся, не сидіть за гаджетами». Фан-клуб – не прив’язка конкретно до біатлону та Підгрушної. У жодному разі. Я популяризую здоровий спосіб життя, спорт, рухову активність, – зазначила Олена Підгрушна.
Фото: з Facebook-сторінки Олени Підгрушної
Іграшки, вази, картини та навіть пам’ятки архітектури з сотень різнобарвних паперових трикутників створює педагог-організатор Чортківської ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 Христина Глухан.
Майстриня працює у техніці модульного оригамі вже понад десть років. За цей час створила більше п’яти тисяч об’єктів.
Як перетворити звичайнісінький папір на витвір мистецтва – Христина Глухан розповіла «Сороці».
Перша робота – пара лебедів
– Становлення мене як майстрині розпочалось у далекому 2010 році, коли я вперше побачила роботи із модульного оригамі на виставці в педагогічному коледжі. І так мене ті роботи підкорили, що я вирішила знайти схему в інтернеті та скласти собі парочку лебедів, одну з чи не найскладніших робіт для майстра-початківця. Матеріалом на той час я була забезпечена, бо працювала секретарем у школі і весь використаний папір ішов не у сміття, а перетворювався у чудові роботи, – розповідає Христина Глухан.
Майстриня наголошує, вона – самоучка, адже на початках захоплення модульним оригамі інтернет був далеко не у всіх.
– У далекому 2010 році інтернет у нас був не надто поширений, тому знайти якісь роботи чи схеми було дуже важко. Можна було замовляти книги, але там були настільки дитячі схеми, що мене це не влаштовувало. Довелося самостійно пробувати та вчитися на своїх помилках, – каже жінка.
Кожна робота Христини Глухан є унікальною й відрізняється від інших.
– З 2010 року я виготовила понад 5000 робіт. Багато було повторів, хоча у різних варіаціях чи кольорах. А все через те, що я дуже не люблю робити однакову, рутинну роботу. Саме через це кожна моя робота відрізняється від попередньої або кольором, або узором, або прикрасами, – зазначає Христина Глухан.
Модульне оригамі стрімко розвивається
Не варто казати, що ця техніка полягає лише у складанні об’ємних фігур. Зараз модульне оригамі виходить далеко за межі, важко встигати за тенденціями його розвитку, наголошує Христина Глухан.
– Модульне оригамі, техніка складання 3-D фігур з окремих модулів, відрізняється від звичайного оригамі тим, що в процесі складання робіт використовується декілька листків паперу. «Вікіпедія» подає, що модульне оригамі – це мистецтво складання 3-D фігур, але тут я з нею не погоджуюсь, бо наразі воно настільки стрімко розвивається, що навіть я не встигаю за його модними тенденціями, а саме: картини із фотографій, макети будівель, фігури людей у повний ріст, журнальні столи, вази та багато іншого можна зробити саме із оригамі, – розповідає Христина Глухан.
Зробити модуль може навіть шестирічна дитина
Модульне оригамі – це той самий конструктор, але його не потрібно купувати в магазині, а можна виготовити власноручно. Якщо дитина хоче якусь іграшку, чому б не скласти її самому, каже майстриня.
– Щодо самої техніки, то можу сказати, що спробувати зробити модуль може кожен, матеріал є завжди у вас під руками – це простий офісний папір, хоча є умільці, які використовують і сторінки глянцевих журналів, і картон, і кольоровий скотч, – каже майстриня.
Розмір кожного модуля є різним – від найбільшого (А4) до найменшого 1/128.
– Мій улюблений розмір модулів – 1/32, він найбільш практичний. Що ж означають ці цифри? А те, що листок А4 ми ділимо на 32 шматочки. Початківцям я пропоную використовувати для вдосконалення техніки розмір 1/16, як ви уже зрозуміли ми листок А4 розрізаємо на 16 шматочків. Складати сам модуль теж доволі легко, з цим справиться і 6-річна дитина. А з кожним десятим модулем техніка буде все більше вдосконалюватися, – пояснює чортківчанка.
Найбільше часу потрібно для створення матеріалу
Маленькі роботи у техніці модульного оригамі можна зробити менше, аніж за годину. На створення масштабних об’єктів може піти навіть декілька місяців.
– Щоб зробити найменший об’єкт у цій техніці, для дитини достатньо уроку (45 хв.) Це вже перевірено на практиці, бо усі мої учні виготовляли сердечко на 40 модулів і їм вистачало уроку. Та якщо є наскладані модулі, то за 5 хв виготовити таке сердечко зможе навіть початківець. А от великі роботи можна виготовляти місяцями. А все через те, що матеріал для свого виробу (модулі) ми не купуємо, а виготовляємо самостійно. А це значні затрати часу, – розповідає майстриня.
Христина Глухан пояснює, щоб виготовити 500 модулів потрібно приблизно годину, а масштабні роботи вміщають більше 60 000 таких модулів.
Унікальні речі можна зробити за сотню гривень
Аби створити такі паперові об’єкти потрібно мало, каже Христина Глухан.
– Нам знадобиться папір, ножиці, клей та лак (за необхідності). Прикраси чи стрічки – за бажанням. Як бачите, за 100 грн можна навчитися робити унікальні речі, – зазначає жінка.
Христина Глухан розповідає, не любить повторів.
– Мені подобається кожна нова робота. Таку, яку я ще не робила. І бажано яскравого червоного чи темних кольорів. Чому так? Бо ці роботи після лакування нереально красиво блистять. Я дуже не люблю повторів. І якщо це не замовлення, то я точно не візьмусь за роботу, яку вже робила, – каже чортківчанка.
«Паперова магія»
Зараз Христина Глухан веде гурток «Паперова магія», де навчає дітей оригамі.
– Це заняття для мене – хобі, бізнес, відпочинок, стимул для розвитку. Спочатку я була переконана, що, можливо, мені не вдасться зібрати ту кількість дітей, яку потрібно, адже цей вид роботи вимагає терпеливості та посидючості. Та я глибоко помилялася. На мій гурток ходить удвічі більше діток, з кожним новим уроком з'являється ще декілька новеньких, які приходять просто подивитися і залишаються з нами, – наголошує майстриня.
Чортківчанка каже, гурток – це можливість передати свої знання дітям, виростити майстрів, які б перевершили свого вчителя. Окрім цього, жінка знімає майстер-класи. Вони дозволяють працювати з кожним учнем індивідуально навіть на відстані.
Мрія – відтворити паперові копії відомих архітектурних споруд Чорткова
– Якщо колись я всі свої плани тримала у таємниці, то тепер доводиться показувати те, над чим працюю. Наразі – це костел, що у м. Чортків. Почала я над ним працювати ще минулого року в червні. Склала 4 стіни і, на жаль, вийшла на роботу з декретної відпустки, часу стало менше і я ту роботу закинула. Хоча модулі помаленьку складала. І от вже 2 тижні наполегливо працюю над новою (боковою) стіною храму, – каже Христина Глухан.
Майстриня додає, що мріє відтворити усі храми міста з паперу, а також відкрити у школі музей копій храмів та будівель Чорткова у техніці модульне оригамі.
Різнобарвні ласощі маршмелоу у вигляді зайців, котів, гусениць, єдинорогів, козаків виготовляє бухгалтерка з Тернополя Вікторія Руднєва.
Такі смаколики ручної роботи жінка почала готувати лише 4 місяці тому, однак вже добре освоїла процес. Жодних форм для приготування ласощів вона не використовує, все формує власноруч.
Маршмелоу – доволі «молодий» продукт в Україні, який прийшов до нас зі США і лише набуває популярності, розповідає Вікторія Руднєва.
– Часто люди плутають маршмелоу із зефіром, але це не одне і те ж. Так, маршмелоу походить від зефіру, але на відміну від нього ці ласощі при підвищеній температурі плавляться, а зефір – тече. Останнім часом популярними стали навіть солодкі сандвічі – маршмелоу ставлять на печиво «Марія», зверху накривають ще одним і відправляють в мікрохвильову піч, – каже Вікторія Руднєва.
Вперше про те, що маршмелоу можна готувати в домашніх умовах, тернополянка дізналася з мережі Instagram.
– У січні цього року я натрапила у соцмережі на відео, у якому дівчина розповідає про те, як готувати ці солодощі. Мене це зацікавило. Спробувала перший раз, результат сподобався. Я захопилася і почала шукати в інтернеті все більше інформації про процес приготування. Коли я готую маршмелоу, моя кухня нагадує склад з кокаїном, – жартує тернополянка.
Розмір маршемелоу різний. Найменші солодощі ледь сягають 3-х см, найбільші – 10 см й вагою у 7-8 грам. Аби приготувати партію таких повітряних звірят, потрібно 6-7 годин, у результаті виходить 400 грам маршемелоу, каже Вікторія Руднєва.
Рецептом смаколиків жінка поділилася із «Сорокою».
Для приготування необхідно: два білки, оцет, вода, цукор, ванільний цукор, желатин, лимонна кислота, сода, кукурудзяний крохмаль, харчові барвники.
– Спершу я замочую два яйця у воді з оцтом. Желатин заливаю водою та ставлю у холодильник, аби він набух. Після цього приступаю до готування інвертного сиропу: змішую воду, цукор, дрібку лимонної кислоти й варю до температури 114 градусів, відставляю. Коли температура сиропу знизиться до 90 градусів, додаю трішки соди, перемішую і залишаю настоюватися. Наступним етапом я відділяю білки від жовтків та збиваю їх міксером. Коли стають повітряними, всипаю звичайний цукор та ванільний. Паралельно вмикаю газ й знову ставлю підігрівати інвертний сироп до 114 градусів. Дістаю із холодильника желатин й відправляю на 20 секунд в мікрохвильову, щоб став рідкішим. Не можна перегрівати желатин більше, аніж на 60 градусів, бо тоді він втратить свою пружність, – пояснює Вікторія Руднєва. – Коли сироп підігріто до 114 градусів, я вливаю в нього збиті білки й збиваю все повільно міксером. Потім вливаю желатин й знову збиває упродовж трьох хвилин.
Готову масу жінка зафарбовує харчовими барвниками у необхідні кольори.
– Я відділяю масу у кондитерські мішки, а потім додаю необхідні гелеві барвники. Паралельно нагріваю мікрохвильову піч до 45 градусів і ставлю туди мішечки, адже маса швидко стабілізується, якщо її залишити на столі. Пергамент я посипаю кукурудзяним крохмалем, ні в якому разі не картопляним, бо залишиться запах та смак картоплі. Починаю викладати масу на папір та надавати її форму звірят. Кондитерських форм я не використовую, це все ручна робота. Коли фігурка засихає, я чорною харчовою фарбою малюю риси обличчя. Після цього посипаю фігурки кукурудзяним крохмалем, а коли стабілізуються – кісточкою прибираю зайвий крохмаль, – зазначає Вікторія Руднєва.
За кімнатної температури маршмелоу сохнуть взимку – 7 годин, влітку – 4 години. Фігурки жінка складає в окремі контейнери, аби кольори не змішалися.
Маршмелоу ручної роботи можуть зберігатися 30 днів за кімнатної температури. Ставити їх у холодильник не варто, каже Вікторія Руднєва, адже так солодощі втратять свою пружинну форму.
Українська біатлоністка, олімпійська чемпіонка Олена Підгрушна розповіла про підсумки сезону.
Спортсменка відзначила, через пандемію, на жаль, не вдалося досягти тих результатів, яких би хотілося. Вона також запевнила, що на Олімпійських Іграх 2022 року в Пекіні віддасться на максимум.
– Сезон видався складним та цікавим водночас. Була дещо не та підготовка, до якої ми звикли щороку. Через пандемію нам довелося тренуватися на території України. На жаль, в Україні досі немає стадіонів, які б відповідали міжнародним стандартам, немає хорошої лижоролерної траси, тому підготовка була не та, на яку ми розраховували і, звісно, результат був не таким, якого очікували ми, тренери та глядачі, – розповіла Олена Підгрушна.
Щодо особистих досягнень, то спортсменка зазначила: «У мене були і злети і падіння. Бувало, що стрільба є – бігу немає, біг є – стрільби немає. Надзвичайно радіємо тому, що особисто мені вдалося вийти на пік форми на чемпіонат світу, там в нас була «бронза». Так, не вдалося в міксі, але вдалося в класичній естафеті, чим ми, звісно, дуже пишаємося. Сподіваємося, що наступного року на олімпіаді продовжимо цю традицію – не повертатися додому без медалей з основного старту сезону».
На Олімпійських Іграх 2022 року в Пекіні Оксана Підгрушна хоче віддатися на максимум. Спортсменка каже, що немає меж досконалості.
– Навіть не дивлячись на те, що в мене неймовірний досвід за спиною, є над чим працювати. Чим більше ти знаєш, тим більше ти не знаєш. Чим більше я працюю, тим більше розумію, що мені є над чим працювати. Кожен крок, кожне тренування, кожне змагання хочеться дійти до свого максимуму. Наприкінці року я говорила про те, що, якщо я йду на олімпійський сезон, я просто віддаюся в нього на максимум, – наголосила Підгрушна.
З нагоди Всесвітнього дня здоров’я, який відзначають 7 квітня, Тернопільський обласний Центр громадського здоров'я спільно з волонтерами обласної організації Товариства Червоного Хреста України провели інформаційно-просвітницьку акцію, присвячену проблемам збереження здоров’я та профілактики захворювань.
На головних вулицях міста вони роздавали листівки про небезпечні хвороби, а також інформацію про те, які їх виявляти та як можна допомогти постраждалому.
Захід був проведений з метою привернення уваги до проблем охорони здоров’я та необхідності розгорнутої й всеохопної профілактики захворювань, здорового способу життя.
До слова, Всесвітній день здоров'я відзначається з 1950 року. Саме 7 квітня 1948 року набрав чинності Статут Всесвітньої організації здоров'я. ВОЗ присвячує кожен щорічний Всесвітній день здоров'я різним темам і проводить інформаційно-пропагандистські заходи.
