Осіннє Микулинецьке кладовище – місце особливе, та ще й у туманну пору.

Жовте змертвіле листя на фоні вічнозелених туй викликає тремтливе відчуття швидкоплинності існування. Сірий граніт, суцільна мряка та холодний пронизуючий вітер.

Попри незвичну для наших вух мертву тишу, тут геть не безголосно. Столітні надгробки, сучасні мармурові плити… Кожен з них шепоче свою історію.

Вранішнє кладовище у ці пізні осінні дні потопає у тумані, який додає загадковості та містичності місцю спочинку.