«Інша людина не може бути володінням когось, адже часто вона не належить навіть собі», – тернопільський психолог

Опубліковано в Історія тижня Автор  Анна Семенків 05.01.2018

Вічна тема кохання та шляхи її досягнення через «внутрішнє» - любов до себе та пізнання себе, важливість правильного життєвого вибору, здобуття душевної гармонії, спроможність побороти негативні чесноти і не тільки про це випала нагода кореспондентці «Сороки» поспілкуватися з тернопільським спортивним психологом, психологом-консультантом, психотерапевтом із багаторічним досвідом роботи Галлієм Кравчуком.

Пане Галлію, чи повинні інші люди допомагати чи якось підштовхувати нас до певного життєвого вибору, чи ми самі маємо приймати важливі рішення в житті?

— Протягом життя людині доводиться зіткнутися із багатьма перехрестями, на яких їй самостійно доведеться  вибрати правильну дорогу. Оточення цієї людини – рідня, друзі, колеги, знайомі і, насамперед кохані люди не мають ніякого морального права нав’язувати своє їй бачення. Ми можемо тільки допомогти особистості розширити перед нею кругозір – показати, що існує не одна – безліч доріг: до себе самого, до інших людей. Що існує безлічі способів не заблукати на цих дорогах, просто для цього потрібно шукати точки дотику, підходи, способи комунікації. До речі, саме на «кнопках дотику» цінностей і поглядів на життя між людьми виникають високі почуття, які, як правило, ми називаємо коханням. Наприклад, якщо ми маємо спільні погляди на певну ситуацію, то така річ має назву співпраця, а коли люди переживають взаємні почуття закоханості, то це – співтворчість. 

—  Галлію Порфировичу, мені зустрічалися люди, які стверджували, що кохання, це лише гормони «щастя», які виникають при взаємній симпатії двох людей, а самого кохання не існує. Ви погодитеся з цим?

— Пояснити таке глибоке поняття, як «любов» чи «кохання», не зміг ще до кінця ні один із мислителів, поетів, письменників, хоча вони багато описували ці почуття. Звідси висновок, якщо любов і кохання було головною темою роздумів, досліджень, описів, спостережень, отже – це почуття, без сумніву, існує. Та яким способом і на скільки людина відкриває для себе це почуття, залежить насамперед від неї самої.

Тоді, на вашу думку, що таке любов та з чим варто її ототожнювати?

— Вивчення любові розпочинається насамперед з того, з якої точки зору ми розглядатимемо це почуття. Якщо простежити його з погляду християнства, то «любов» – означає «Бог». Якщо Господь створив нас за своїм образом і подобою, то це означає, що якості Творця закладені й у нас. Отже, якщо Бог – любов, то якості любові закладені в нас від народження. Проводячи цю паралель і аналогію, можна зробити висновок, що навіть у найостаннішому негідникові живе образ і подоба Господня, а отже, існує і бажання відчувати любов. Тільки те, як ми проявлятимемо власні почуття, все ж залежить від того, які якості ми розвиваємо в собі.

— Чи правда те, що ми можемо виражати свою любов не тільки по відношенню до інших людей?

— Маючи свободу волі, людина часто захоплюється менш вартісними речами. Вона надто «влазить» в матеріалізацію й через це відривається від основного життєвого напрямку – прагнення розвивати, акумулювати в собі образ і подобу Божу. Щоб ви знали, кожна людина прагне любові, проте, почасти вона не розуміє, де шукати цього почуття. Через це ми часто-густо захоплюємося тими моментами життя, які менш важливі. Ми прагнемо досягнути любові через що завгодно: любові до машин, одягу, ювелірних виробів та інших цінностей. Матеріалізована особистість думає, що досягне любові через грошовий еквівалент. Та вона може купити тіло – проститутку, тільки не купить щирості, поваги та інших духовних якостей. Милосердя не купляється за гроші.

— Пане Галлію, а хіба погано любити ті чи інші матеріальні речі чи захоплюватися ними?

— Від народження ми поступово проходимо у своєму розвитку від того, що нам подобається гарна іграшка – нехай машинка чи лялька. Коли ми виростаємо – нам хочеться мати не маленьку, а велику машинку. Зміст прагнень  людини, як і сутність особистості не змінюється, а видозмінюються лише форми хотінь. Тільки поряд зі зміною прагнень ми можемо робити над собою певні духовні зусилля: зростати, ставати самостійними, впевненими у собі, робити корисні речі для інших людей, бути відповідальними за вчинки та оточуючих людей. Тому нічого немає недоброго в тому, що людина любить красиві речі. Погане тут в іншому – не захоплюватися цим надміру та не вважати, що матеріальні цінності, а не духовний розвиток, є основною ланкою на шляху до щастя.

Розкажіть, будь ласка, що потрібно робити для того, щоб не розтрачувати, а, навпаки, примножувати у собі хороші чесноти, зокрема і любов?

— Як говорив видатний російський класик Федір Достоєвський: «Світ врятувати неможливо, проте одна людина може врятуватися». Мається на увазі, що якби кожен насамперед думав про свою душу та намагався в першу чергу поборювати власні нехороші думки, прагнення, то в нас би формувалося сприятливе ставлення до оточуючих людей. Відповідно, наш світ був би врятований. Зауважу, що під словами «думати про власну душу» я не маю на увазі егоїстичне зациклення на собі, а правильний творчий підхід до особистого саморозвитку. До примноження в собі божественних частинок – даного від народження світла, щоб воно засвітилося істинними барвами – любов’ю, милосердям, співчуттям, взаєморозумінням, свободою. Ми не забирали у когось свободу і не віддавали комусь свою свободу за гроші, щоб наша гідність божественна залишилася при нас. Якби кожен таким способом розвивав власну божественну частину – світ був би навколо красивим.

А як, на вашу думку, ставлення людини до самої себе впливає на її ставлення до оточуючих?

— У Біблії написано, що насамперед потрібно полюбити Господа Бога всім серцем і розумінням своїм, а потім - полюбити ближнього свого, як самого себе. Тому що як ви можете любити брата свого, якщо самі себе ненавидите? Наприклад, якщо я вмію помірковано аналізувати власні недоліки, то я маю цю стриманість по відношенню до недоліків ближнього. Якщо я всередині є цілісною і гармонізованою людиною, то я аж ніяк не бризкатиму люттю навколо себе.

Як досвідчений психолог, порадьте, чи потрібно якось обмежувати свободу своєї половинки, якщо та чинить безвідповідально?

— Дуже часто чоловік або жінка звикли тримати свою половинку в кабалі, ніби партнер – це його власність. Та інша людина ніяк не може бути володінням когось, адже часто вона не належить навіть собі, а підвладна лише Господу. Якщо ми це розуміємо, то прагнутимемо не перетворюватися для своєї близької душі в тирана чи тягаря, а разом будемо нести по житті спільні якості – любов, свободу і відповідальність. Якщо людина вестиме себе безвідповідально, то мужчина чи жінка може обмежити її свободу. Отож якщо люди вміють довіряти,  дарувати свободу і бути відповідальними за себе та половинку – вони досягнули вищою ступені любові.

— Галлію Порфировичу, можливо, в цьому випадку ви порадите тернополянам, як зрозуміти, що ти відчуваєш до своєї половинки не захоплення, а любов?

— Зрозуміти, що в мене до другої половинки справді кохання, а не захоплення – дуже непроста річ. Звичайно, не буває любові без пристрасті, захоплення, адже це – одна зі сходинок розвитку кохання, лише незначна його крапелька. Та, долаючи шлях від захоплення до любові, у нас виникає вище розуміння цього почуття – кохання нероздільне зі свободою. Якщо двоє людей зустрічаються, то їм залишається лише подарувати ці якості – любов і свободу одне одному і піти поряд по життю. Не даремно серед людей побутує вислів: «Шлюби вкладаються на небесах, а руйнуються на землі». То от, коли зустрічаються двоє людей, які сподобалися одне одному, в них виникає рух душі назустріч душі на найтоншому рівні. Водночас, спостерігається і рух тіл. Тому варто сказати, що в такий період взаємин двох людей їхні шлюби справді вкладаються на небесах.

Довідка: Дар тонко і нестандартно бачити світ, відчувати людей проявився у Галлія Кравчука з дитинства. Як каже пан Галлій, психологія – це як теоретична «платформа», на яку спираються знання юних років та життєвий досвід. Гени також «дали своє» – батько був мудрим і глибоким чоловіком. Мати мала дар відчувати наперед не тільки погоду, але й події. Бабуся розумілася в травах.

У Тернопіль Галлій Порфирович приїхав ще за часів СРСР на запрошення і почав працювати як тренер-педагог із волейболу команди «Надзбруччя». Працював директором ДЮСШ, дитячим тренером, головним тренером команди майстрів «Надзбруччя» і команди «Будівельник». Деякий час тренував молодь у Технічному коледжі, після чого присвятив себе психології.

Фото: з відкритих джерел.

 

Прокоментувати:

Facebook

СОЦІУМ

19.01.2018 Тетяна Вітенько
Укропівці і надалі запобігають можливим махінаціям із генпланом Тернополя
У Тернополі влада намагається продовжити маніпуляції з головним містобудівним документом – генпланом. Про це заявляють…

Подорож вихідного дня

11.01.2018 Анна Семенків
Тернополянин побував на найкрутіших курортах Іспанії майже за копійки
Про 14 неймовірних днів на найпопулярніших курортах найбільш пляжної країни Європи – Іспанії розповів тернополянам…

Місто в кадрі

gGB9wzgvs24.jpg

Запропонувати новину

Новини від читачів

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.