У День народження Кобзаря

Отак, буває, в темну яму
Святеє сонечко загляне,
І в темній ямі, як на те,
Зелена травка поросте.
[«Буває, в неволі іноді згадаю ...», Т. Шевченко]

 

Важка доля не зуміла «зламати» поета, здається, вона і додавала йому сил, робила слова правдивішими, сильнішими, важливішими. Поет, що постав проти імперії, пережив арешт і заслання, заборону писати і малювати. Та не можливо залишити те, чого так прагне душа, Тарас і не забував. Ще малим він ніколи не тримався хати, замість гратися –  гуляв в бур’янах, багато мовчав і думав. Напевно, ще тоді, у пошуках натхнення між бур’янів, у голові маленького Тараса – сина селянина-кріпака, постали рядки його майбутніх «Дум».

Та недовго вдалося Тарасові блудити безкраїми полями рідного села Моринці. У вісім років віддали малого Шевченка на науку до дяка. Ту «науку» вже поет Тарас Григорович Шевченко пам’ятав довго і згадав у «Долі».

«…І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
– Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.»

І він послухав, і учився, але не довгими були роки його навчання. Несподіване горе – смерть матері, назавжди залишило рану у його серці. З роками він викладав увесь біль у віршах, вмів «витягнути» правду – ту, що лине із найпотаємніших глибин душі. Пізніше, він згадає про дитинство: тяжка доля без матері, лиха мачуха, важка праця наймита у школі. Все це вилилося у вірші.

Не дивлячись на важке дитинство у малому хлопчику жило велике бажання до творчості. Працю наймитом він поєднував із читанням книг і малюванням, у вільний час. Та думка знайти того, хто б навчив його малярству не покидала малого Тараса. Так він потрапив на навчання до хлипківського маляра. Той погодився навчати хлопця, але пан  Енгельгардт  забрав  його  до  себе  в  Петербург,  і  Тарас  став  козачком. Саме там, у Петербурзі, Шевченко створює перші вірші, коли ночами ходить до Літного саду, аби змальовувати статуї. Саме там, на «нічних сеансах малювання» Шевченко знайомиться із українським художником Іваном Сошенком, який і змінює життя малого художника. Саме він знайомить Тараса із байкарем  Гребінкою,  художником  Брюловим,  Венеціановим,  з  поетом  Жуковським, що і викупили молодого художника із неволі. Після завершення навчання у Петербурзькій художні академії, Шевченко почав створювати ілюстрації до своїх віршів.

Уже тоді, його щирі і бунтарські поезії не сподобалися владі і Тараса забрали в солдати. Хоча поет і отримав заборону на писання, але це не зупинило його. Він писав, правда таємно, вірші ховав за халявою чобота і творив.

Не даремною була його праця, у 1840 році виходить друком «Кобзар». Ні, він не приніс поету великого прибутку, шаленої слави чи розкоші. Він відкрив набагато важливіші скарби для тогочасного народу. Ця, на вигляд маленька книжечка, таїла у собі цілий світ: правдивий, чистий, душевний, простий і поетичний. Вона немов джерело із чистої і холодної води вирвалася серед тогочасного болота, яке все більше затягало народ у свою трясовину. Вона відкрила очі, а отже, серця.

Саме тому, вже впродовж 203-х років, українці вшановують пам’ять Тараса Григоровича Шевченка – великого поета, письменника, художника, який своїм словом зумів пробудити тих, хто міцно спав. Його правдиві, прості вірші зачіпають серця кожного з нас, не даючи забути нелегку долю українського народу, його боротьбу і славу. У школі багатьох з нас навчали на його віршах:

 «…І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає…» , писав Шевченко.

Своєю невгамовною любов’ю до рідної країни, правдою і щирістю, Кобзар заслужив любов усього народу. Святкування «Шевченківських днів» в Україні давня традиція, що стала вже народною. Адже, впродовж багатьох років українці: від мала до велика, віддають шану поету. У школах, університетах учні та студенти вшановують пам’ять Кобзаря влаштовуючи величезні концерти: декламують його вірші, згадують пророчі слова, розігрують сцени із поем, співають поезії, які вже давно покладенні на музику і стали народними піснями. У кожному місті відбувається урочисте покладання квітів до пам’ятника Шевченка. У культурних центрах усі охочі читають його поезію, згадують творчість. Крім того, згадують і художнє надбання письменника – створюють виставки його  картин. Та це ще не повний список того, як українці намагаються віддати шану Кобзареві, адже всі заходи створенні на честь Шевченка прагнуть передати усю українську любов до його творчості.

Здається, це нереально, 21 століття – час нових технологій і забуття усього старого. Та українці не можуть забути тих, хто створює їхню історію, хто своїм  прикладом показує, яка має бути боротьба за Вкраїну. Не даремно Тарасу Шевченку в Україні надається така шана. Його іменем названі вулиці, населені пункти, навчальні заклади, театри. Крім того в Україні є і багато пам’ятників Кобзаря, але не лише на теренах нашої землі шанують Шевченка. Пам’ятники Шевченку встановлені в США, Канаді, Польщі, Чехії, Білорусії, Грузії та багатьох інших країнах, де багато людей святкує Шевченківські дні і віддає шану поету.

 

Як бачимо, не тільки українці люблять Шевченка і його незламну поезію, більше ніж у 32-х країнах світу його вірші знають, читають і люблять його творчість. І Україна ніколи не забуває Шевченкову поезію, діти її вивчають в школі, дорослі читають на дозвіллі, не тільки тоді, коли є свято, але й у звичайні дні, бо Шевченкова поезія : «… не вмре, не загине. От де люди наша слава, слава України…» 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ШМАТОЧОК ТЕРНОПІЛЛЯ ЗІ СВОЇМИ ТАЄМНИЦЯМИ

Кременець – невелике містечко Тернопільщини, однак, це одне з небагатьох місць нашої області, переповнене своїми таємницями, легендами і довголітньою історією. 

Запропонувати новину

Новини від читачів

Місто в кадрі

gGB9wzgvs24.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.