Дівчата зі Львова: пісня тернопільського емігранта

З Тернополя, Києва, Івано-Франківська, Рівного, Хмельницького, Кривого Рога, Полтави, Бердянська чи Сум. З безміру інших дрібних пунктів на жовто-блакитній родючій карті, де шумлять густі ліси, буяють хліби і багата земля нудиться без доброго плугатаря. А той десь емігрантом-іммігрантом оре, сіє і жне. Емігрант з України.

Та для поляків вся безмір українського життя – пусте. Їм найближчий Львів. Не георафічно навіть, а емоційно-історично. Це місто-символ, що відбився у генетичній пам'яті народу польського легендою про втрачене Ельдорадо – Львів, у якому було настільки тихо і спокійно, наскільки й гамірно від вікового сусідства дуже різних, а водночас схожих між собою українців, поляків та євреїв (маленька примітка: дуже гарно про такий Львів пише Юрій Винничук, зокрема у «Танго смерті», як почитаєте – не пошкодуєте).

Все змінилося після Другої Світової, коли польські родини, які століттями мешкали у Львові (та й в інший західноукраїнських містах, як, наприклад поет Єжи Яніцький у Чорткові), через репресії НКВС, або й лише зі страху від можливих репресій змушені були залишити прабатьківські домівки і переселитися на глибші терени Польщі. 

Львів перестав бути польським, але ті поляки, часточка духу яких також додалася до самобутньої ні з чим непорівнянної атмосфери Львова, залишилися львівськими. У Польщі навіть існує поняття lwowiakow – поляків родом зі Львова. Ці львівські паростки й створили інше польське поняття про «міф Львова» – особливе розуміння, відчуття цього міста через призму недосяжності і загубленості, крізь радість з серпанком незагоєної туги. Такими «львів'яками» були і є чимало відомих поляків: письменник-фантаст Станіслав Лем, поети Збігнєв Герберт та Адам Загаєвський, письменник і дипломат Мирослав Жуласький та інші. Вони оспівували Львів своєю творчістю, повертаючись до рідного міста словами, віршами чи музикою. «Коли людей виселили з того незвичного міста й розпорошили по всьому світу, вони стали герольдами Львова. Творці цього формату почали писати про Львів з такою ностальгією, з такою любов'ю, так зворушливо, що те місто стало ще красивішим і значимішим, ніж було насправді», – аналізує міфологізацію західної столиці України польський історик Станіслав Ніцей. А один з lwowiakow, відомий режисер Януш Маєвський в інтерв'ю для часопису «Polityka» на запитання, в чому криється «міф Львова», називає українське місто «краєм великої краси і клімату, який народжувався зі спільного життя різних народів». «Мури залишились, – підкреслює Маєвський, – але дух відлетів і не повернувся».

Ясно, що це лиш погляд поляка. Ясно, що сум за Львовом знайомий тільки тим, хто пам'ятає місто. Ясно, що сучасна молодь Польщі знає про це виключно з розповідей чи історій. Однак Львів все одно є точкою відліку для всіх польських поколінь: для старших – історично, для молодих – хоча б топографічно. «Я з Тернополя – то близько від Львова» або «Я із Запоріжжя – то далеко від Львова», – маленьке уточнення, яке зрозуміють у Польщі. Як з розумінням сприйняли більше 3 мільйонів польських глядачів серіал «Дівчата зі Львова», який восени минулого року став одним з найпопулярніших продуктів польської телевізії. 

Сюжет серіалу базується на типових історіях чотирьох українок, які приїхали до Польщі на нелегальні заробітки. Тернопільські теленовини, до речі, розповідали про цей серіал, тому, може, для когось його існування не дивина, проте все ж рекомендую подивитися ті 13 сорокахвилинних відео, аби спробувати побачити себе збоку, ще на краплю збагнути Україну у вимірі європейському. Серіал буде цікавий навіть тим, хто не дуже розуміє польську. Спеціально для героїнь, ролі яких виконували польські актриси, сценаристи створили унікальну польсько-українську «мовну мішанку», щоб додати телеісторії особливого природного колориту. 

Розповім про найцікавіші, на мій погляд, серії – першу і останню. Решту дивіться самі. 

«Раз козі смерть» так називається, мабуть, найстереотипніша, перша серія «Дівчат зі Львова»: Поліна втрачає бізнес і залишається без грошей, скрипальку Уляну звільняють з місцевої філармонії і вона залишається без грошей, Олю, без грошей, на заробітки випроваджує п’яний наречений, готовий будь-якої миті підняти на дівчину руку. Єдиний вихід – податися до спільної знайомої Світлани, яка вже три роки працює у Варшаві: спшонта, себто прибирає помешкання поляків. У Польщі на дівчат чекає, звісно, така ж доля, та навіть щоб дістатися до найближчої європейської країни, подруги мусять дати українським митникам хабаря. Гадаєте, нічого незвичного й нового? І я так думаю, але реальне життя таке ж невигадливе, особливо в Україні, знаєте. І, як не прикро, мусимо визнати, що шаблони, які прибили до нас, українців, не лише поляки, й весь цивілізований світ, не вигадані. Без вогню нема диму.

Проте, на моє подивування, польський режисер з дивною любов'ю зобразив українок, які приїхали до його країни прислугою. Вона, та любов, виражається не тільки у щирих, вірних, чесних, характерах, освіченості й проникливості українок, але й у ледь вловивому лейтмотиві – що все буде добре – і для серіальних героїнь, і для справжніх українців. 

Остання, 13 серія, «Дівчат зі Львова» наче й не остання. Трьохкрапкова. Але дуже зворушлива. Виявляється, події відбуваються восени і на початку зими 2013-го. Ще пам'ятаєте, що тоді було? Дівчата стривожено спостерігають за новинами з України, а потім після кадрів розгону студентів з-під монементу Незалежності разом з поляками йдуть під посольство України у Варшаві з жовто-блакитними стягами і вигуками «Майдан! Майдан!».

Серіал закінчився «майданом». В Україні з Майдану все найважче, на жаль, тільки розпочалось. 

 

І зараз, коли поляки чекають нового сезону «Дівчат...», ми, справжні, продовжуємо перетинати кордони, давати хабарі, боротися зі смертю, а закордоном і спшонтати, і працювати на чужих фермах, заводах чи ягідно-фруктових плантаціях і тихо сподіватися (чи з надією?), як повернуться всі рідні хлопці і дівчата до Львова, Івано-Франківська, Києва, Хмельницького, Кривого Рога, Полтави, Бердянська чи Сум. До безміру української родючої карти... І то не буде міфом. Буде щастям.

Алла Сердюк

Читати попередній блог авторки

 

Фото з відкритих джерел

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ШМАТОЧОК ТЕРНОПІЛЛЯ ЗІ СВОЇМИ ТАЄМНИЦЯМИ

Кременець – невелике містечко Тернопільщини, однак, це одне з небагатьох місць нашої області, переповнене своїми таємницями, легендами і довголітньою історією. 

Запропонувати новину

Новини від читачів

Місто в кадрі

gGB9wzgvs24.jpg

Наші_контакти

Про_нас

Інформаційно-аналітичний портал «СОРОКА» з 2013 року висвітлює життя Тернополя та області, розповідає актуальні новини, зачіпає проблемні теми та знайомить з цікавими краянами.